Враження, уподобання, уривки думок, нотатник etc

18 жовтня 2010

Чекаю…

Дуже скучила за Сашиком (він не любить, коли називаю його Сашком, а на “Сашика” не ображається).
Навіть важко сказати, чого не вистачає найбільше. Його посмішок і насмішок (доброзичливих), його теплих рук, його жартів, його допомоги і підтримки, чи його майже непомітних вчинків, які осяюють день, коли їх усвідомлюєш.
Я думала, зі мною такого не трапиться. Тому не можу зрозуміти, чим залужила. І перестати хвилюватися з цього приводу. Боюся розповідати подругам про все, бо можуть позаздрити (навіть ненароком).
Колись, пам'ятаю, коли мені не щастило “в лічной жізні”, читала купу силенну книжок (корисних і не дуже) і в котрійсь із них була порада написати список “побажань” до свого “ідеального” чоловіка. Недавно розбирала завали і наштовхнулася на цю стару записку (більш ніж 4-річної давності). Смішно читати, бо він – навіть кращий, ніж там уявлялося.

В тому стані, в якому я писала ту цидулку, не уявляється, який КЛАСНИЙ може бути нормальний чоловік, якому ти дуже не байдужа. Не уявляються і не мріються деталі, а все думається про щось більш загальне типу: розумний, добрий, в міру симпатичний…
Як можна в тому депресивному стані намріяти собі образ чоловіка, який в темряві натягнувши шорти навиворіт, смажить тобі картоплю пізно ввечері, бо ти зголодніла (після спільного перегляду фільму, і – так - він теж зголоднів, але це не ти смажиш, і ти навіть його не просила, чорт, як же мені пощастило!…)? Чи в тому стані можна намріяти собі чоловіка з перебитим колись носом, що, як він вважає, трохи  псує його зовнішність, але як його переконати, що він виглядає як …. ну навіть не знаю, з ким порівняти, все одно він кращий Бреда Пітта чи тих любимчиків Голівуду. І навіть не тому, що коханий, а тому, що він такий неповторний, шалено привабливий і що травмованого колись носа зовсім не видно, а видно його сонячну посмішку.
Так, я дуже його люблю. І все ж бачу його недоліки. Але, блін, мої недоліки – серйозніші і мене іноді мучає почуття провини за свою недосконалість. Я іноді на нього покрикую (так він каже), коли приходжу з роботи роздратована і хочу цілковитого спокою, а він намагається мене розрадити. Або коли щось пояснюю про використання комп'ютера, а він не розуміє чи не запам'ятовує і потім знову питає. Я зараз же про це шкодую, але зроблене є зроблене, і йому прикро (і мені теж).
Зараз його немає, він далеко, і я страшенно сумую. Після більш ніж року щоденного проживання з ним на 12 квадратних метрах опинитися тепер в пустці цієї кімнати - майже божевілля.
Коли він повернеться, вже будуть справжні морози. І при тому, як я люто не навиджу холод, мене тішить думка про  те, як ми грітимемося разом, про спільну ковдру і його теплий подих поруч.
Поки ж рятуюсь переглядом фільмів, бродінням по Інтернету, грою в Лінійку (хоч грати без нього не так, бо разом було цікавіше). Зараз п'ю червоне напівсолодке і чекаю. Чекаю його дзвінка в Скайпі чи листа на електронку. Його немає в мережі вже три дні, і я заспокоюю себе, що все гаразд і в нього просто нестабільний Інтернет. Скоро він з'явиться і  все буде гаразд. Відновлюю в пам'яті ті спогади, від яких несвідомо починаю посміхатися. Лягатиму спати з цією посмішкою. Я щаслива, коли думаю про тебе. Дякую тобі, радість моя, що ти такий вродився і виріс і що маєш такий смак до жінок, що звів нас разом, і доброї тобі ночі.

© Горобчик , AllRightsReserved.

Designed by ScreenWritersArena